Анатолій Дністровий

Риба
Видавлюєш із тюбика очей
важку рибину, що пірне у місто.
І шлях її слизький, немов намисто,
простягнеться крізь вулиці ночей.

Підеш за нею, руки простягнеш,
намацаєш горлянки та очниці
і пожалієш, що немає спиці,
аби почути зойку дикий треш.

Це звичне спілкування тет-а-тет
під небом, що приклеєне для понту.
Самотньо побредеш до горизонту
в дорозі те, що лізе на стилет.

1997

***

>© Анатолій Дністровий.